З доступної наразі інформації випливає, що Шенгенська віза є зазвичай (хоч і не обов’язково) дійсною для в’їзду та пересування в усіх країнах, які підписали Шенгенську угоду. У виняткових випадках віза дозволятиме пересування лише деякими із Шенгенських країн. Шенгенська віза для туристичних чи робочих поїздок дозволяє перебувати в країні терміном щонайбільше 90 днів. Далі потрібно подавати документи на національну візу, або дозвіл на проживання в обраній країні Шенгенської зони. Всі країни-члени Шенгенської зони використовують однакову форму заяви-анкети на оформлення візи. Проте, деякі з них можуть вимагати додаткові документи. Нічого незвичайного, адже останньо виявилося, що консульства навіть однієї країни (в цьому випадку — Чехії) теж залежно від місця (чи бажання) вимагають різні документи. Що стосується Чеської Республіки, то після її включення в Шенгенський простір представництва ЧР почнуть видавати візи, дійсні для всього Шенгенського простору. Тобто з такою візою заявник зможе подорожувати, скажімо, з Фінляндії через ЧР аж до Португалії. Хоча збір за такого роду візи для третіх країн встановлено в розмірі 60 ?, та для України, Росії і Західних Балкан його зменшено до 35 ?. А на підставі договору, який це уможливлює, деякі заявники — на кшталт політиків чи спортсменів — його отримають навіть безкоштовно. Іноземці, в тому числі й українці, які тривалий час чи постійно проживають на території будь-якої з країн Шенгену, матимуть право до 3 місяців перебувати на території іншої країни-члена договору без візи, а з 1 січня 2008 року — вільно подорожувати без нинішніх обмежень. До Чеської Республіки матимуть таке ж право приїжджати без віз і обмежеть громадяни України, що мають дозвіл на перебування, виданий однією з країн Шенгену. Громадянам третіх країн — членам родини громадянина ЄС, Норвегії, Ісландії, Ліхтенштейну чи Швейцарії — так само не будуть потрібні ані шенгенські візи, ані медичне страхування (як було досі). Для подорожі (тривалістю до 3 місяців) таким особам вистачить мати чинний дозвіл, виданий органами ЧР. Для перелічених категорій громадян України (з дозволом на перебування в країнах Шенгену) ці зміни принесуть неабияке полегшення, принаймні обіцяне. Інша справа з українцями, в яких такого дозволу немає. Їм потрібно знати, що шенгенську візу можна буде оформити в закордонних представництвах ЧР тільки після дати вступу ЧР у Шенген. Варто також мати на увазі, що в перші місяці наступного року ситуація мабуть буде дещо хаотичною через можливу плутанину довкола шенгенської і національної віз. Треба знати, що віза, яку отримають іноземці в представництві ЧР до 31 грудня 2007 (хоча термін її дійсності розповсюджуватиметься на період, коли ЧР вже буде прийнято в Шенген), не дає права виїжджати в інші країни зони. В такому випадку йдеться не про шенгенську, а про національну візу, на основі якої іноземцеві дозволено перебувати лише на території ЧР. Така віза не дає також права транзиту через інші країни-члени. Тобто з нею не можна, прилетівши в Австрію, вирушити до ЧР поїздом; або ж їхати з України через Словаччину в Чехію — можна лише, скажімо, прилетіти прямим рейсом Київ–Прага. Потрібно буде також розібратися, що таке шенгенська віза типу D, а що — типу D+C. Віза типу D+C (видана, скажімо, закордонним представництвом ЧР) дозволить громадянам третіх країн перебувати 3 місяці в усіх країнах шенгенського простору, незважаючи на цільову країну, а віза типу D дозволить перебувати в інших країнах тільки впродовж 5 днів, та й то лише в тих, які є «по дорозі» до ЧР. Українцям доведеться бути готовим і до SIS (Шенгенської інформаційної системи) — такого собі чорного списку іноземців. І ще до багато чого іншого, не менш цікавого. Ленка Кнап, “Український журнал” 10/2007, скорочено