В березні ц.р. міністр торгівлі Мартін Ржіман заявив про можливість запровадження т.зв. «Зелених карт», на підставі яких іноземці могли б перебувати і працювати на території ЧР упродовж двох років. Міністр у своїй заяві гостро розкритикував існуючий Пілотний проект, якому за чотири роки реалізації вдалося заанґажувати близько 600 учасників, з них — 119 українців та 14 українських громадян — випускників чеських вузів.
За статистикою Міністерства внутрішніх справ, у 2006 році на території ЧР на підставі прав довгострокового перебування знаходилося близько 75 000 громадян України, тобто — 75 000 потенційних учасників проекту. Та до участі в проекті зголосилося неочікувано мало бажаючих з України, яку первісно в проект навіть не включали, побоюючись надмірної зацікавленості. В рамках Пілотного проекту відбулася масштабна інформаційна кампанія, як на Україні, так і в ЧР; було створено в Києві інформаційну телефонну лінію, перенесену згодом до Тернополя; запущено вебсайти www.imigracijacz.org та www.praceprocizince.cz. Надруковано й розповсюджено майже 80 000 інормаційних флаєрів та 100.000 «pocket cards», були виготовлені плакати та телевізійні рекламні ролики, реклама розміщувалася в газетах та транслювалася в радіоефірі України, проводилися семінари та прес-конференції.
Нагадаймо, що Пілотний проект пропонує іноземцям за виконання всіх умов отримати постійне місце перебування за 2,5 років, а українці ще рік (оскільки проект планований на пять років) матимуть можливість скористатися ним (для українців його відкрито на початку 2006 року).
Більше про Пілотний проект та міґраційну політику Чеської Республіки ми дізналися в директора Міжнародної організації з питань міґрації — пані Луції Сладкової.
 

<p style="TEXT-ALIGN: justify"><strong><span lang="UK">Нещодавно з</span><span lang="RU">’явилась</span><span lang="UK"> інформація про те, що у зв’язку з імплементацією законів Європейського Союзу, Словаччина збільшує термін для отримання громадянства з 5 до 8 років. Як ви гадаєте, чи іноземців, які проживають у ЧР, теж мож</span><span lang="PL">e</span><span lang="UK">уть очікувати подібне?</span></strong></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">Я вірю, що Чеська Республіка нічого подібного не готує. Принаймні, жодної, навіть кулуарної, інформації про таке я не знаю. Ми дуже раділи, коли термін для отримання права на постійне проживання було скорочено з 10 до 5 років (причому ті десять років дійсно були недоречними) і я вважаю, що нині нема потреби збільшувати термін для отримання громадянства.</span></p> <p style="TEXT-INDENT: 14.2pt; TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">&nbsp;</span></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK"><strong>А чи не видається вам дивним, що на такий крок зважилася саме Словаччина, яка минулого року надала громадянство близько 1300 іноземцям, і на території якої все ж набагато менше іноземців, ніж, скажімо, в ЧР?</strong></span></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">Не хотілося б спекулювати порівняннями, але іноземців у Словаччині чимало. Тут важливо зауважити, що Словаччина має достатньо багато клопоту з іноземцями: і з тими, що проїжджають її територією транзитно, прямуючи на Захід, і з тими, що просять притулку. Словаччина належить до тих країн, куди на підставі Даблінської конвенції повертають іноземців зі всіх європейських країн, оскільки вона, Словаччина, є прикордонною країною ЄС. А якщо все відбуватиметься планово, то вона разом із Польщею стане прикордонною державою Шенґену. Я не можу твердити, що саме в цьому причина збільшення терміну для отримання громадянства, але якщо справді так, то потрібно усвідомлювати: питання надання притулку і надання громадянства — якісно різні речі. Надання суб’єкту громадянства як найвищого ступеня суспільної інтеґрації, по суті, позбавляє державу від подальшої опіки. </span></p> <p style="TEXT-INDENT: 14.2pt; TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">&nbsp;</span></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK"><strong>Ви вже тривалий час працюєте у сфері міґраційної проблематики. Цікаво, як ви оцінюєте міґраційну політику Чеської Республіки? Чи після довгих років пошуку дійшло до стабілізації, чи ситуація й далі непевна? </strong></span></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">Десь від половини дев</span><span lang="RU">’</span><span lang="UK">яностих (бо до того часу було багато безладу, в тому числі й у міґраційній політиці) багато що змінилося. Чехія була змушена впоратися із втікачами з Боснії та Косово. Властиво, всі європейські міґраційні процеси стосувалися й нас і, на мою думку, ми з ними справилися на відмінно. Ми вже, дякувати Богу, відходимо від реструктивної, строгої міґраційної політики. Нині ми вибрали оптимальний керунок, хоча багато шансів втрачено. Так, для прикладу, в нас був винятковий шанс, коли ЧР обдумувала й готувала проект відбору кваліфікованої робочої сили з-за кордону. Для Центральної Європи тоді це була нова, але цілком правильна політика. На жаль, проект не було доведено до кінця в тому сенсі, що він замість впливати на діючу леґіслативу, пристосовувався до неї. Сьогодні практично не залишилося жодного підрозділу держадміністрації — з більшими чи меншими повноваженнями в питаннях міґрації — який не був би зацікавлений у нових способах стимулювання робочої міґрації до ЧР. Використання робочої сили іноземців, покращення демографічної ситуації через міґраційний потенціал, проблеми закордонних інвестицій — усе це між собою пов’язане. Хоча, звісно, існують різні погляди на проблему. Хтось вважає, наприклад, що ЧР потребує виключно кваліфікованої робочої сили, з іншого ж боку, існують роботодавці, які дотримуються протилежної думки. Тобто погляди можуть бути різними, але майже ніхто нині не думає, що ми могли б забарикадуватися і не впускати до себе іноземців. </span></p> <p style="TEXT-INDENT: 14.2pt; TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">&nbsp;</span></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK"><strong>Повернімося до проекту відбору кваліфікованої робочої сили з-за кордону. Що є його найбільшим недоліком? </strong></span></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">Як на мене, найбільшим недоліком є те, що його первинною метою був вплив на чеське законодавство, чого, на жаль, не сталося. Навпаки, на сам проект і досі впливає діюча леґіслатива. Проект то згортається в якихось своїх ділянках, то, навпаки — поширюється, проте так чи сяк базується на старій леґіслативі, замість того, щоб змінювати її. </span></p> <p style="TEXT-INDENT: 14.2pt; TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">&nbsp;</span></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><strong><span lang="UK">Чи вдалося за чотири роки існування проекту втілити ще щось, окрім як з</span></strong><strong><span lang="RU">’</span></strong><strong><span lang="UK">ясувати помилки? Чи була від нього конкретна користь?</span></strong></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">Стовідсотково — так. От іноземці, скажімо, — а нині це стосується близько шестисот осіб — на сьогоднішній день уже не мусять хвилюватися за свій статус, боятися, що їх виженуть чи не продовжать візу... Звісно, 600 осіб — не бозна-яка величина, але для цих людей це неймовірно велика допомога. Варто додати, що за цих людей уже не мусять турбуватися їхні працедавці, які в кожного такого працівника, скажімо, вклали певні інвестиції, і яким залежить, аби він залишався на своєму робочому місці. Це, до речі, один із фактів, про який у ЧР забувають. Первісно проект не мав на меті порушувати демографічну проблему, але знайти та вказати на ті місця в законодавстві, які потребують змін. На жаль, аби проект бодай якось запрацював, його потрібно перевірити у пробному, пілотному варіанті. Звісно, якщо, не вдаючись у подробиці, подивитися лише на цифри й обсяг використаних фінансів, проект може видатися невдалим. Саме так його останньо оцінив міністр торгівлі Мартин Ржіман. Але слід нагадати, що саме з цього проекту розпочалася ціла дискусія в держадміністрації. </span></p> <p style="TEXT-INDENT: 14.2pt; TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">Україна була для проекту однією із примарних цільових країн. Те, що її відразу не було включено до проекту, мало свої політичні, адміністративні причини та причини, що стосуються безпеки. Ніхто напочатку так насправді не знав, скільки учасників може зголоситися. Це лише одне з можливих пояснень, чому з Україною зволікалося аж до початку 2006 року. І лише тоді з’я</span><span lang="EN-US">c</span><span lang="UK">увалося, що з якихось причин (які все ще аналізуються) українці до участі в проекті не зголошуються. Правдоподібно, Чеська Республіка виявилася недостатньо привабливою для цільової групи.</span></p> <p style="TEXT-INDENT: 14.2pt; TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">&nbsp;</span></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK"><strong>Може, саме це якось вказує на недоліки проекту? Мабуть, щось у проекті негаразд, якщо до участі в ньому зголосилося так мало учасників, незважаючи на коштовну й обширну інформаційну кампанію і в ЧР, і в Україні. Чи можна було обійтися меншими витратами?</strong></span></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">Але ж тільки завдяки цій кампанії з’ясувалося, що проект не приваблює потенційних учасників. Як інакше ми б могли про це дізнатися? </span></p> <p style="TEXT-INDENT: 14.2pt; TEXT-ALIGN: justify">&nbsp;</p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><strong><span lang="UK">За рік пілотний проект закінчується. Як ви гадаєте, ЧР буде продовжувати його, чи скористається іншими проектами, на кшталт пропагованих Міністерством торгівлі «зелених карт»? </span></strong></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">Проект «Зелена карта», безперечно, дуже цікавий. Він не є чимось новим, оскільки вже роками працює в інших країнах. Для мене в цій ситуації постають очевидні запитання: чи іноземці, отримавши такий документи для в’їзду в країну, автоматично отримуватимуть дозвіл на працю, чи проект «Зелена карта», як і згаданий пілотний, передбачає самостійні пошуки роботи? Чи робочі місця чекатимуть кожного імміґранта, чи лише висококваліфікованих іноземців? Це запитання, на які проект «Зелена карта», як і будь-який інший, мусить мати чіткі й однозначні відповіді. Група, що готує «Зелену карту», повинна поєднати свої зусилля з групою, що реалізувала пілотний проект. Адже це дало б можливість разом проаналізувати й вибрати те, чого наша країна насправді найбільше потребує, і вирішити, яким чином цього досягти. Наша позиція (</span>IOM<span lang="UK">)</span><span lang="UK"> </span><span lang="UK">така, що потрібно створити систему, за якої іноземці змогли б вибирати те, що їм відповідає. Так, наприклад, фахівців, яких ми потребуємо найбільше, можна було б приймати за спрощеною процедурою. Наступний важливий пункт — передбачити можливість працевлаштування іноземців на сезонні роботи. В законі повинні бути прописані всі ці конкрети. Бо якщо керуватися нинішнім законом про іноземців, то знайдемо лише один легальний спосіб, у який іноземцеві можна потрапити до нас на роботу. Якби таких способів було більше, багато чого вдалося б вирішити простіше й швидше. Пілотний проект, на мою думку, показав, що чимала частина українців не збирається поселятися в ЧР на постійно, а хоче лише заробити грошей і повернутися додому. В загальноєвропейському (ЄС) законі для іноземців мала би бути узаконена така можливість. Інша справа — стратегія «купівлі мізків». Якщо державі залежить на висококласних фахівцях певних галузей, вона повинна йти їм назустріч і полегшувати інтеґраційний процес. В тому, що таких можливостей нині бракує, і криється причина того, що іноземці зневживають статус притулку, вдаються до фіктивних шлюбів ітп. </span></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">&nbsp;</span></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><strong><span lang="UK">З Вашої першої відповіді видавалося, що нині вже нема департаменту, де б ще на перешкоді стояли вагання стосовно іноземців. Натомість в останній знову чути, що наперекір усім зусиллям, у цьому питанні бракує взаєморозуміння. Чи кожне з міністерств має іншу мету, чи просто кожен бачить свої шляхи до спільної мети? Бракує консенсусу, порозуміння? </span></strong></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">І консенсус є, і мета одна, лише дороги до неї різні. Можливо, йдеться про якусь заздрісність чи спроби вигідно продемонструвати себе на тлі решти</span>. <span lang="UK">Я не вмію цього назвати. Може, бракує обширної публічної полеміки на тему робочої міґрації. Я не знаю, яким шляхом ми мали б іти, знаю лише, що наші зусилля ми повинні об’єднати і накреслити такий шлях, який, будучи цілковито законним дозволяв би за потреби приймати гнучкі рішення. Зрозуміло, завдання для законодавців тут аж ніяк не просте. Ми можемо собі гарно, по-академічному обговорювати цю проблематику, а вони мусять формувати реальний простір комунітарного права. Хоча, якщо йдеться лише про робочу міґрацію, справа не є аж такою складною, оскільки ця сфера не належить повністю комунітарному праву, адже кожна членська держава охороняє свій власний робочий ринок. І все ж ми повинні прагнути гармонізації із законами ЄС. Це, до речі, й була одна з тих проблем пілотного проекту, щодо якої виникало найбільше критичних закидів. Адже саме згідно з комунітарним правом іноземець, щоб отримати робочу візу, напочатку мусів знайти роботу в ЧР, що називається, «не виходячи з дому», замість того, щоб шукати її вже по приїзді в ЧР. Зрозуміло, ніхто не забороняв на підставі короткотривалої візи приїхати в якості туриста і знайти роботу, але потім людина змушена була повернутися додому, щоб там оформити візу робочу. Серед наших (</span>IOM<span lang="UK">)</span><span lang="UK"> </span><span lang="UK">пропозицій є і така: запровадити щось на кшталт візи з метою пошуку праці. Щоби її вже на території ЧР можна було б поміняти на робочу візу. Однією з переваг такої схеми є і те, що іноземці не мусили б вдавати туристів. Однак відсутність такої схеми — це не недолік політики ЧР, це недолік політики Брюсселю.</span></p> <p style="TEXT-INDENT: 14.2pt; TEXT-ALIGN: justify">&nbsp;</p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><strong><span lang="UK">Чи існує, на вашу думку, якийсь аспект міґраційної проблематики, про який нині не хочуть ані говорити, ані чути?</span></strong></p> <p style="TEXT-INDENT: 14.2pt; TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">&nbsp;</span></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">Гадаю, ні, не існує. Однак, що мене насправді турбує, то це питання клієнтелізму, і байдужості суспільства. Мені важко змиритися з тим, що кожного дня, — нехай і в невеликих масштабах — заробітчанами нехтують, з них знущаються, їх грабують. Це феномен, дуже характерний для Чеської Республіки. І його було занедбано вже на самому початку. І, знаєте, це не впорядку, коли українець змушений скористається послугами посередника, який за нього все владнає, замість того, щоб усе вирішити самостійно. </span></p> <p style="TEXT-INDENT: 14.2pt; TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">&nbsp;</span></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><strong><span lang="UK">Але чи можливо без спрощення системи і поліпшення інформованості українців ефективно боротися з клієнтелізмом?</span></strong></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">Певно, що так. Якщо взяти за приклад США, які ліцензували 5 посередницьких агенцій, і лише ті агенції (строго контрольовані державою) мають право опосередковувати роботу іноземцям і полагоджувати все потрібне довкола цього. Якщо це можливо десь у набагато більших масштабах, ніж можемо собі тут уявити, то чому би це не могло діяти і в нас?</span></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">&nbsp;</span></p> <p><span lang="UK"><strong>Спілкувалася Ленка Кнап, Прага, “Український журнал” 5/2007</strong></span></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">&nbsp;</span></p> <p style="TEXT-ALIGN: justify"><span lang="UK">&nbsp;</span></p>